людей, яких я зустрічала

буває ж таке, коли люди не знаходять спільної мови і тем для розмов, а раніше могли говорити про все і будь-коли. і причини можуть бути різні: починаючи від страху, продовжуючи відмовою розуміти і закінчуючи щось типу - хтось когось переріс. отак пересікаючись розходимось, як лінії на наших долонях.

Луча щойно варила нам каву. я зі сторони спостерігала, підказувала і робила зауваження. відволіклась на хвилинку на ЖЖ і ось виливаємо в унітаз дві чашки запашної кави з кефіром :) починаємо спочатку.
а я в її віці починала з бісквітів...

рік тому в цей час я їхала індійським поїздом з півночі на південь. це вже почався третій тиждень подорожі. хочу потрохи щось розказувати про неї.
знаєте, індуси перед закриттям магазинів на ніч роблять типу факел з газети, підпалюють і окурюють вхід (певно для захисту). а ще перед входом у будь-яке приміщення на землі малюють орнаменти (певно теж для захисту). мені ця магія до вподоби.

( ось деякі орнаменти для прикладу: )

Позавчора ввечері в день народження двох моїх знайомих чудових чоловіків народився ще один :)

АЛЕ ЯК??? :)
розказую:
говорила я напередодні з Ксенією, вона кряхтить.
Я: що кряхтиш?
Ксенія: да тягне внизу живота
Я: дивись не дотягни, це ж в тебе вже почалось, ще ж води мають відійти, не хвилюйся, народиш швидко і не помітиш :)
Ксенія: твої слова та Богу в вуха!
Я: так і буде!
Ксенія: все, побігли, ще по справах треба.
(а ще за місяць я приколювалась: "дивіться не народіть в машині, а то ганяєте між києвом і ялтою...)
і ось на ранок отримую смс: "Ку-ку:-)Народився наш Назар:-)прямо біля пологового будинку в Лєксусі,о 23-25...ледь встигли перчатки одягнути, аби зловити...3200гр,51см"

так що може бути й так: коли почався процес - їздити ще купувати багети для штор, не помітити, в який момент відійшли води (підозрює, що в один з прийомів двох душів), поїхати ще ввечері в гості і вже потім сівши в машину зрозуміти, що далі тягти нема куди бо почались потуги :))
а це фото зроблене Медведєвим пару тижнів тому про спогади про легку і щасливу вагітність :))

Це один з найбільших льодовиків. Фото зроблене місяць назад моїм братом при спробі підйому на г.Хан-Тенгрі на Тянь-Шані (Середня Азія)
Там працюють науковці з Європи, що спостерігають за кліматичними змінами і .... - за рік довжина цього льодовика зменшилась на 59м...


Відтоді, як рік назад я відвідала Індію, в моїй голові слово ЕКОЛОГІЯ проїдає дірку, а в грудях поселився біль. Душевний плач душить мене, коли підхожу до Дніпра і з відразою не хочу входити в його прохолоду; коли збираючись у Крим, прагну там бути лише в першій половині літа, бо потім море цвіте і дитина хворіє; коли вдихаю міське повітря і помічаю, що дихати нема чим; коли виношу сміття з хати і знаю, що його переробляти так і не навчились; коли засипаю порошок до пральної машини, або змиваю піну з посуду; коли....; коли..... куди не плюнь, куди не повернись - всюди наслідки життєдіяльності людини та невиправдане користування земними ресурсами. Це ж, наприклад, не криза, яка змінила життя одних і непомітна для інших - це ж стосується буквально кожного. Ми всі частинки одного механізму, що спричиняє безповоротні зміни. Це ж в нашого діда від спеки не витримує серце, це ж для нашої дитини нема чистої води напитись. Що тут говорити? - одні матюки... та й так все це ви знаєте. Ну і як вам ця невідворотність?

Я ось хоча знаю, що в цьому світі все на своєму місці і має бути так, як має бути, але якось болю від цього в душі не меншає.

коли я ще лише думала про свою майбутню квартиру і мріяла про балкон. то я уявляла, що він має бути великий, певно критий (заради затишності), щоб там розмістити столик, стільці, подушки... планувала там з гостями пити чай/каву і взагалі багато тусуватись...
а вийшло ще краще :) мати "веранду" на третьому поверсі посеред Подолу - про таке навіть і не снилося

Вже 5 рік підряд збираюсь цього року їхати в Крим на Батилиман. Так повелося, що люблю я відпочивати в наметі в метрі від води, мінімум зручностей, максимум "в природі".

Виходить типу ось так

Для малої там рай. Для мене теж


На жаль цього року цей рай може скінчитись. Землю в Ласпі/Батилимані розпродають, ліс знищують, паркани ставлять. Є активісти, що намагаються протидіяти. Це дійсно унікальне місце. Хто не байдужий, приєднуйтесь! тут збирають підписи і є мінімум інформації.

доробили сайт - тицькайте і споглядайте з задоволенням

все частіше ловлю себе на відчутті гордості за доцю. вона в мене молодчинка.
колись мій тато мріяв зробити мою молодшу сестру музикантом. здібності вона мала, вчилася в музичній десятирічці ім. Лисенка. але то були довгі роки каторги на скрипці.... і як тільки тато помер вона більше ніколи до рук інструмента не взяла.
і хто ж міг подумати, що те що чекав тато від Марини станеться через десять років з Лучією.
Луча дуже любить інструмент. мені доводиться на заганяти займатись, а навпаки відганяти. Вона дійсно талановита і здібна. Ми вже брали участь у конкурсах і керівництво музичної школи покладає на неї великі надії.
а я її просто люблю:)
( ще фото )

мої родичі чекали цих виборів зі сподіванням і надією, бо цього разу було що вибирати.
вчора хрещений батько цілий день провів в центрі, під вечір "тікав" додому, побоюючись за своє життя.
надій і сподівань вже майже не лишилось.

але ж і хамське містечко Самара...

Надивившись восени на смітярку-Індію, тепер не можу не бачити всюди наше ставлення до землі-природи. Нам звичайно далеко до Індії, але й Індія не так то й далеко, вона все ж зливає в океан... А далі хоча б згадати коловорот води в природі. І земля ж вона одна для всіх, незалежно від розташування країн. Я то ніколи не йшла з лісу, не забравши того, що не гниє. Але зараз почала паритись двома пакетами сміття: в одне - гниє, в друге - переробка. Переробки до речі збирається вдвічі, а той втричі більше.
А насправді треба починати з себе. Ось я й почала, вирішила себе почистити - голодувала тиждень. Наразі радісно виходжу. Хочеться вірити, що більшості гидоти, яку споживала з наших неякісних продуктів, позбулася.

таки відвикла по будь-що сюди лізти:)

хороший мультик:))
http://ru.youtube.com/watch?v=gX8sbNgEk4g